КУМ

КУМ¹, а, ч. (мн. ку́ми́, ку́мі́в).

1. Хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері; батько дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері.

Був у нього .. приятель, цилюрик, та ще й Марусин кум, вона в нього аж трьох діточок хрестила (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Ковшик:] Опишіть, будь ласка, мого кума. Коли хочете, я вам про нього таке розкажу... (О. Корнійчук);

Жили в лугах та ярах віками. Кого не візьми – рідня: кум, сват, брат, племінник (Григорій Тютюнник);

Олелько, скінчивши снідати, вийшов на вулицю і відразу ж лоб у лоб зустрівся з кумом своїм Андрушком, що був боярським челядником (Ю. Винничук);

// мн. ку́ми́, і́в. Кум і кума разом.

– Неси ж [дитину] в хату, а я верхи Кинусь за кумами в Городище... (Т. Шевченко);

Ніяка вона не Маргарита, а Марта – то брехня, начебто куми чи священик наплутали й через те в метриці написано – Марта (Б. Антоненко-Давидович);

І вся решта близьких, своїх, рідних людей – дядьки, тітки, куми, всі разом, один біля одного, з'єднані одним підсвідомим чуттям спільної долі й недолі (У. Самчук).

2. заст. Приятель (у звертанні).

– В цій чарці твоє щастя, Максиме! Пий, куме! Пий, брате мій!.. (І. Багряний);

– Гей, куме! – гукає Хома до Романа Блаженка. – Ходіть-но до мене персиків їсти (О. Гончар);

– Був .. один міліціонер, молодий хлопець на газику. Каже: “Куме, поміряй мені радіацію” (Ю. Щербак).

3. нар.-поет. Назва вовка в казках, байках.

Тоді Господиня іде шукати своїх гусей і заходить до Вовка. [Господиня:] Здоров, кум! [Вовк:] Здрастуй (з казки);

Ніхто не бачив, тільки зорі, Як ласий кум і шустрая кума Через садок попхались крадькома (Л. Глібов).

Проси́ти (кли́кати) в ку́ми див. проси́ти;

(1) Стрі́чні куми́ – перші зустрічні, яких запрошують бути кумами.

– Ви б, Олексію Івановичу, стрічних кумів узяли, – радять йому добрі приятелі (Панас Мирний).

◇ (2) Кум королю́, зі сл. бути – у виграшному становищі.

– Це ж сім десятин. Тоді я кум королю, – вголос міркує Євдоким Юренко (М. Стельмах);

Так Дем'ян узяв дурну бабу на шпуги: “За п'ятірку золоту – корову оддам, і будете з молоком і кум королю” (В. Дрозд);

(3) Кум королю́ і сват міні́стру – людина, що поводиться підкреслено незалежно, бундючно.

Приїхав сюди злидень злиднем.., а повернешся – кум королю і сват міністру (О. Шугай);

Тоді він був кум королю і сват міністру. І не було на нього ні управ, ні законів (Г. Тарасюк).

КУМ², КУМ-КУ́М, виг.

Звуконаслідування, що означає крик жаби.

В трясовині рахкає, кумкає. Це жаба. Рябе, мокре брязкальце. Кум, кум... Хто твій кум, пані ропухо? (Б.-І. Антонич);

Наловили [жаби] комарів, почали веселий спів: – Квок-квок! Кум-кум! (Н. Забіла);

* Образно. – Кум-кум! Кум-кум! Кум-кум! – запопадливо озвалося болото (В. Дрозд).

Годі куме їсти, бо не буде місця на пироги.

Так остерігають лакомих, щоб не переїдалися.

Де кум, а де коровай?

Від христин до весілля дуже далеко.

Доплутався на потемки до кума в комору.

Пішов до кума красти, а удає, що заблудив.

Куме, куме, солома ся суне.

Насміхання з кума, як упаде.

Кумова хата горіла, а твоя баба руки гріла.

Іронія з дуже далекого свояцтва.

Кум красно говорить, хоч кривий писок має.

Про облесного брехуна.

Полюбив кум куму, бо не було кому.

Близька любов між кумами вважається дуже великим гріхом, але кум мусів полюбити куму, бо ніхто інший не хотів.

Сіла, як нова кума.

Іронічно про горду жінку, що не знає, що з собою робити.

Добра кума, та розуму нема.

Добра людина, але не має розуму.

— Здоров, кума! — На базарі була. — Ти глуха, кума? — Купила петуха. — Прощай кума. — П’ятнадцять дала.

Не розуміють один одного.

Знає кума — знає півсела.

Про того, хто швидко розпускає чутки.

Їхала кума, та не знала куда.

Жартують, коли не знають куди їдуть.

Казала кума — дам пшона, а в неї самої нема.

Обіцяла те, чого сама не має.

Кому до чого, а кумі до всего.

Про жінку, яка любить втручатися в чужі справи.

Кум кумі рад.

Свояк радий зустріти свояка.

Шуми до куми.

Кричи на своїх свояків, а не на мене.