Я́РКО

Я́РКО, розм. Присл. до ярки́й. Сонце ярко світило (Хотк., II, 1966, 64); Проходять [у «Бориславських оповіданнях»] живі люди, ярко змальовані, в світлі тонкого психологічного аналізу (Коцюб., III, 1956, 38). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 649.