О́БМОРОК

О́БМОРОК, у, ч. 1. рідко. Раптова втрата свідомості внаслідок хворобливого стану, душевного зворушення і т. ін. На мене молились перелякані погляди, тремтів дехто перед обмороком, я ходив між ними й придивлявся їм у вічі (Ю. Янов., І, 1958, 91). 2. заст. Запаморочення. Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., що аж обморок його брав (Гр., II, 1963, 445); Нам од страху якийсь обморок у голові, усенький глузд кудись загубивсь (Крим., Вибр., 1965, 379). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 543.