М’Я́ТИЙ

М’Я́ТИЙ, а, е. 1. Який зім’явся, став пом’ятим. І знову м’ятий розгортає лист Сошенко — і на контури Сатурна уважно дивиться (Рильський, III, 1961, 219); В плащі, який не кидається в очі, У капелюсі, м’ятому, старому, Вапцаров сам виходить серед ночі Із потайного і глухого дому (Воронько, Тепло.., 1959, 165); Схили [даху] вкривали ..зв’язками м’ятої соломи (Дерев. зодч. Укр., 1949, 64). 2. Перетворений у м’яку масу чавленням. У великій мисці парувала м’ята картопля (Перв., Дикий мед, 1963, 328); М’яті ягоди. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 840.