ЖА́БНИК

ЖА́БНИК, а, ч., зневажл. Прізвисько людини, яка бовтається або плаває у неглибокій воді, де багато жаб. [Рябина:] Чекайте.. Чекайте, жабники! Я вам дам! (Фр., IX, 1952, 399); А капітани — справжні морські вовки, хоч і звав їх несвідомий обиватель жабниками (Ю. Янов., II, 1958, 196). ЖАБНИ́К, у́, ч. (Filago L.). Багаторічна трав’яниста рослина родини жовтцевих, що росте на берегах річок, луках і цвіте жовтим цвітом; використовується в медицині як протицинготний засіб; жовтець-пшінка. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 500.