ҐНО́ТИК, а, ч.
Зменш. до ґніт.
Тiтка, з тонким усмiхом зиркнувши на Льоню, переходить у куток i поправляє ґнотик лампадки, що кидає на iкони тьмяне жовте кружальце свiтла (В. Винниченко);
– Оце, Василю, як ми поїдемо геть, то ти підклади під руру і запали цього ґнотика, а сам іди тоді та й не оглядайся, що б не почув (Ю. Яновський);
Мати підійшла до лампи й викрутила ґнотика (П. Панч);
* Образно. Горіло серце у мені – світильник невгасимий, а ґнотиком у ньому був – ти, синку мій любимий (М. Шеремет).
[gnotyk]
ч.
knocik, loncik
-а, ч.
Зменш. до ґніт.